Баба Марія поспішала в сільський магазин. Але купувати вона нічого не збиралася! Їй дуже потрібно було поговорити зі своєю сусідкою – продавчинею у магазині, Катрусею.



Баба Марія поспішала в магазин.

В принципі, купувати вона нічого не збиралася їй просто дуже потрібно було поговорити зі своєю сусідкою, а за сумісництвом продавчинею в цьому магазині Катериною.

Два тижні баби Марії не було в селі, вона гостювала у місті у своєї давньої подруги з якою була знайома давним-давно, але досі підтримувала з нею добрі стосунки.

А ось коли сьогодні вранці вона приїхала з міста, то місцеві тітоньки повідомили їй, що у Каті з’явився залицяльник.

Сказати, що баба Марія здивувалася, значить, не сказати нічого.

На Катерину це було зовсім не схоже.

Бо після розлучення з чоловіком вона у бік інших чоловіків навіть дивилася.

Колишній чоловік Каті поїхав у місто на заробітки, але замість грошей знайшов там нове кохання про що і повідомив Катерині.

У них тоді тільки-но народилася друга донечка, а старшому хлопцеві ще й п’яти років не виповнилося.

Катя чоловіка повернутися не вмовляла. Пішов, значить, пішов.

Так і залишилася одна із двома дітками.

Баба Марія, як могла, намагалася допомогти молодій жінці. У неї самої з рідних нікого не було. Чоловіка давно не стало, а дітей вони не нажили. Напевно, тому баба Марія любила діток Каті, як рідних.

Коли було потрібно нянькалася з ними і завжди намагалася почастувати чимось смачненьким.

Баба Марія давно говорила Каті, що потрібен їй чоловік у домі, але та тільки сміялася і казала, що їй і так добре.

Аж надто згадувався їй колишній чоловік!

Як не намагалася баба Марія переконати Катю, що не всі такі, як він їй нічого не вдавалося, а тут дивись!

Коли баба Марія зайшла в магазин Катя стояла за прилавком, щось рахувала і записувала на листочок, що лежав перед нею.

-Привіт, Катрусю!

-Ой, баба Марія. Доброго дня!

-Ну, як справи у вас, Катрусю? Як дітки?

-Та все добре, баба Марія. Ви як? Щось швидко нагостилися.

-Ой, Катрусю! Не люблю я це місто. Шум і суєта. Не для мене це, зовсім не для мене. Ну, а сама ти як Катрусю? Як справи у тебе?

-Та все добре, баба Марія. Все у мене добре.

-А я й бачу, що добре. Он як сяєш!

Катя знову посміхнулася, але розповідати, що-небудь не поспішала.

Баба Марія розпитувати жінку не збиралася, захоче розповість сама, а не захоче так тут уже нічого не вдієш.

Поговоривши з Катериною ще трохи вона запросила її з дітьми увечері на пироги.

Катя пообіцяла, що вони обов’язково прийдуть і задоволена баба Марія поспішила додому.

День пройшов у турботах і клопотах, але надвечір смачні пироги були готові і баба Марія чекала в гості Катю і її діток.

Незабаром гості були на порозі.

Баба Марія дійсно була дуже рада бачити дітей Катерини одразу ж почала пригощати їх пирогами та гостинцями, які привезла спеціально для них із міста.

Через деякий час діти побігли на вулицю, а у баби Марії з’явилася можливість хоч щось дізнатися у Катерини, але розпитувати жінку про щось їй не довелося тому, що Каті і самій хотілося поділитися з бабою Марією своїми новинами.

-Ви знаєте, баба Марія, а я чоловіка зустріла.

-Он воно як, Катя! І що він? З наших, сільських?

-Та ні, баба Марія. З іншого села.

Баба Марія здивувалася, але розпитувати що та як не поспішала. Вирішила, що Катя і сама розповість усе, що вважає за потрібне, а Катя трохи помовчала і продовжила.

-Він, баба Марія вантаж нам у магазин привіз. Так і познайомились.

-То вантаж тобі раніше Василь ніби возив?

-Возив. Та звільнився він, а Миколка тепер за нього працює… Гарний він, баба Марія.

-Ну а я Катя й не сумніваюся. Хіба ж ти поганого вибрала б? Думаю що ні. Головне щоб тебе та діток любив, а решта додасться.

-Ой, баба Марія! До дітей він дуже добре ставиться! Та й їм дуже подобається.

-Ну ось воно і головне. Дай вам Бог, щоб склалося все у вас і щасливі ви були!

Після цієї розмови минуло три дні.

Баба Марія займалася своїми справами, коли до неї несподівано зазирнула Катя.

-Баба Марія я вас у гості хотіла покликати. Там Миколка приїхав познайомити вас із ним хочу.

Баба Марія такому повороту подій здивувалася, але все ж таки змінила домашню сукню на парадну і вирушила разом з Катею.

Микола на бабу Марію справив приємне враження.

На Катерину дивився закохано, а з дітьми спілкувався із задоволенням. Бабу Марію він прийняв за бабусю Каті.

Та хотіла сказати йому, що з Катериною вони просто сусіди, але погляд Каті її зупинив. Вона ніби попросила її очима нічого не казати Миколі.

Це здивувало бабу Марію, але при цьому на душі у неї стало тепло та приємно. Тому що вона й сама давно вважала Катю та її дітей рідними собі людьми.

За кілька тижнів Миколка забрав Катю та дітей до себе в село.

Проводжаючи їх баба Марія плакала, а Катя заспокоювала її і обіцяла, що обов’язково відвідуватиме бабу Марію і ніколи не забуде того добра, що вона для них зробила.

Минуло кілька років.

Катя з сім’єю справді відвідували бабу Марію, але не надто часто.

Вона більшого й не вимагала.

Була вдячна за те, що не забувають і чудово розуміла, що у них своє життя та свої турботи. Тому ніколи їх не турбувала, тільки зрідка дзвонила, щоб дізнатися, як у них справи.

Не потурбувала вона Катю і тоді коли заслабла, а заслабла баба Марія дуже.

Важко було навіть встати і зварити елементарний курячий бульйон.

Так і лежала баба Марія одна сподіваючись на те, що стане краще, але скаржитися нікому не збиралася, а турбувати когось тим більше.

Тому приїзд Каті та Миколи виявився для неї повною несподіванкою.

Катя насварила бабу Марію за те, що та нічого не повідомила їм і тут же почала наводити лад у будинку і варити для баби Марії обід.

Микола в цей час розкочегарив піч і зараз займався чимось у дворі.

Закінчивши свої справи, Катя присіла на стілець поруч із бабою Марією.

-Баба Марія я ось що подумала. Давайте ви до нас переїдете? Будинок у нас великий місця всім вистачить.

-Ти що, Катрусю? Я навіщо ж у ваше життя полізу? Ви молоді, а я що? Вже вік свій доживаю, тільки заважати вам буду.

-Та хто вам це сказав? Ми тільки будемо раді! Діти за вами сумують!

-Ну ні, Катрусю. Я нікому життя не хочу псувати.

-Та кому ж ви зіпсуєте? Вже точно, що не нам! Що вас тут тримає? Будиночок ваш? Так і той старенький вже дуже!

-Ні, Катрусю. Ні.

Катя заплакала, підвелася зі стільця і ​​вийшла надвір.

Через деякий час у будинок зайшов Микола.

Він важко опустився на стілець, на якому сиділа Катя і звернувся до баби Марії.

-Баба Марія, ви Катю, послухайте. Вам із нами краще буде.

-Дякую вам, Микольцю. За все дякую, але я нікому заважати не хочу.

-Так Катя вам все пояснила. Нікому ви не заважатимете!

-Микольцю, адже я вам чужа людина! Не бабуся я Каті, а сусідка!

Микола усміхнувся.

-Я про це давно знаю, баба Марія. Але для Каті ви рідна людина, а може навіть більше.

Баба Марія заплакала і раптом виразно зрозуміла, як дорогі їй ці свої – чужі люди.

Миколі та Катерині все ж таки вдалося вмовити бабу Марію переїхати до них.

Діти були щасливі, що бабуся житиме з ними, а баба Марія в оточенні близьких їй людей швидко одужала.

Тепер вона із задоволенням поралася з дітьми і пекла смачні пироги для своїх вже далеко не чужих людей.

Тепер вони стали для неї найближчими…